Методологічне дослідження присвячене висвітленню форм, методів і засобів пізнавальної реконструкції потоку свідомості літературних героїв у творчості письменників “нової генерації” (Іван Франко). Мовиться про художній талант Михайла Коцюбинського (1864–1913) та низку його знаменитих творів (“Цвіт яблуні”, “Intermezzo”, “Лялечка”), просякнутих витонченим психологізмом, особливою екзистенцією душевних переживань героїв в актуалізаційних переливах кількох потоків їхньої притомності – свідомості, підсвідомості, надсвідомості. Вперше показано, що у змалюванні повсякдення героїв саме цей видатний український письменник досягнув рівня глибинно-психологічного пізнання, чого не було в літературі ХІХ ст. Зокрема, вивершуючи душевно-естетичну добротність творів, йому вдалося зобразити всю структурно-динамічну палітру життя психічного, яка тогочасною наукою схарактеризована, як топіка психічного світу людини. У результаті проведеного дослідження виявлено багато спільного у художній творчості М. Коцюбинського і науково-природничому пізнанні З. Фройда, які позитивно корелюють між собою, хоча вони не зналися між собою і не були знайомі із творами один одного. Якщо другий лікував психічні розлади і травми підсвідомості методом вільних асоціацій, при цьому розкодовуючи приховану дію психічних механізмів (витіснення, проекції, заміщення, раціоналізації та ін.), то перший змальовував перебіг психічних процесів підсвідомості художніми прийомами, передусім такими як підтекст, повтор, метафора, проспекція і ретроспекція. Тому закономірно, що твори Михайла Коцюбинського є вершинними не тільки для української, а й світової літератури. Ніхто не зміг перетворити твір-пейзаж на “мову” людської душі з її кризовими і драматичними станами. Психоаналітична інтерпретація дає змогу перекласти символи квітів, природи на мову психічних бурь, травм та одужання. Крім того, в науковий обіг введено нове поняття – “художній психоаналіз”, за аналогію до вже існуючого – “художній психологізм”. Останній позначає явище, коли письменник зображує глибинні процеси в душі героя, аж до підсвідомості. Доведено, що українські письменники “нової генерації”, як і європейські митці, досягали саме таких глибин. До прикладу Коцюбинський робив художні відкриття, які почасти випереджували сміливі гіпотези З. Фройда.