Існування людини в сучасній реальності постмодерну відбувається як наступність взаємозалежних учинкових конотацій, що мають складну багаторівневу організацію та залежні від умов їх суб’єктної реалізації. Епоха постмодерну характеризується зростанням багатоваріантності ліній розвитку людини, безупинними трансформаціями стимулів і мотивів її діяльності, високим ризиком маніпулювання її свідомістю. Сучасний медіа-простір перенасичений інформацією, містить неврівноважене розмаїття смислів, образів і взірців, що дестабілізує психологічну екологію особистості і суспільства. Це провокує поширення соціального явища das Man, створює ризики ментальної редукції і регресу особи. Такі явища спроможні негативно позначатися на соціально-психологічній і суто політичній пружинистості суспільства, збільшувати вірогідність різних індивідуальних і соціальних ризиків. У будь-якому разі в умовах постмодерну визначальним атрибутом життєдіяльності людини стає комунікація усіх рівнів – від побутового спілкування до масової, стратегічної комунікації. При цьому продуктивна комунікативна активність суб’єкта ґрунтується на відповідних принципах, якими є стратегічність, комбінаторність, критичність, рефлексивність, практичність, технічність, ситуаційність проживання, ковітальність та окультурена змістовність повсякдення. Зважаючи на особливості і парадокси медіа-простору, феномен гри набуває значення і функції окремої матриці комунікації. А це означає, що гра постає як засіб реалізації інтересів суб’єкта і соціальної групи на всьому діапазоні вірогідних умов і ситуацій – від кооперативного співіснування і солідарної взаємодії до виразної конфронтації, ризиків кризи і втрати. Гра інтерпретується і як теоретичний конструкт, і як практичний засіб діяльності людини в постмодерністському середовищі, і як засіб її ефективної протидії маніпулюванню, зовнішньому тиску на свідомість і на вчинкову активність особистості. Поширення ефектів гри на малі, середні і великі соціальні групи спроможне призводити до зміцнення і розгалуження культури кооперативного, екологічного співіснування громадян за будь-яких зовнішніх умов, включно й конкурентних, конфліктних. Як третій вид провідної діяльності в таксономічному кортежі таких видів феномен гри психологічно зумовлює успішність соціального функціонування сучасної людини. За цих обставин базисом її життєдіяльності ігрове моделювання утверджується як реалізація комунікативно-стратегічного каскаду відповідних засобів суб’єкта. Топографія зазначеного каскаду охоплює топоси індивідуально- і соціально-психологічного простору особи: 1) внутрішньосуб’єктний простір-топос її духовної сутності; 2) топос рефлексивних значень і смислів ближньої побутової комунікації; 3) топос учинкової діяльності суб’єкта як особистості і 4) топос масової комунікації як вищий рівень її самореалізації. Вчинення людини являє собою циклічне проходженням нею всіх сегментів як осмислення-опанування-керівництва проблемною ситуацією в діапазоні “невідома – неочевидна – напівочевидна – очевидна – рутинна”. У цьому разі основу самореалізації особистості в умовах комунікативної гри становить тріумвірат екзистенційних універсалій як метаформ – слово, образ, дія, що реалізують учинків акт цілеспрямованого удіяльнення повсякдення. Будь-який цілісний учинків акт розгортається через структурно-функціональний зміст каскаду засобів ігрового моделювання, що містить: а) комунікативну культуру суб’єкта; б) його комунікативні стратегії; в) комунікативні тактики і г) комунікативні підакти. Види комунікативної стратегії (кооперативна, кооперативно-маніпулятивна, конфліктно-маніпулятивна і конфліктна) становлять формоутворювальні інваріанти реалізації каскаду. Якість ігрового моделювання, головно через принципи застосування, засоби, можливості і структурно-функціональний зміст персонального комунікативно-стратегічного каскаду, спричиняє і визначає успішність життєдіяльності суб’єкта у середовищі багатоманітної невизначеності.