У статті проаналізована терпимість як значущий людський і суспільний феномен; висвітлена складність сутнісного психосоціального узмістовлення цієї інтегральної риси-якості – людської взаємодії; наголошена важливість урахування цієї універсальної цінності в процесі вирішення проблемних ситуацій, щонайперше при здоланні міжнаціональних конфліктів. Аргументовано, що первинно терпимість розуміли як ставлення до іншого переважно в релігійному контексті, а згодом, через зростання секуляризаційних процесів, почали її розглядати як регуляційний механізм взаємостосунків між людьми, як норму цивілізованих відносин, як чинник міжсуб’єктного порозуміння, як соціальну вартість. Водночас у цій науковій розвідці висновується, що терпимість – це своєрідний різновид толерантності. Ці два поняття, як відомо, є важливими концептами сучасних досліджень, де постають своєрідними категоріями культури чи світоглядними універсаліями, з одного боку, виокремлюються як інтегральні особистісні риси людини – з іншого. Воднораз підтримана формула (запропонована А.В. Фурманом у 2013 році), що толерантність прямо пропорційна порозумінню, помноженого на терпимість (чисельник) й обернено пропорційна неповазі, помноженій на агресію (чисельник). Окрім того, обґрунтована ідея про те, що терпимість, яка сприяє злагоді та прогресу, – це не вседозволеність, не терпиме ставлення до несправедливості, не відмова від своїх настановлень, а шлях до обдумування власних вчинків та прийняття конструктивних рішень. Окремо висвітлені відмінності у розвитку толерантної свідомості сучасних росіян та українців: світ перших наповнений кліматом агресивності і захланності, а других – в основному терпимості і толерантності.