У дисертації на основі широкої джерельної бази і поєднання методологічних підходів загальнонаукового, конкретно-наукового та прикладного рівнів проаналізовано розвиток епістемологічних засад українського історико-педагогічного наративу як нелінійного процесу конструювання вітчизняними дослідниками у 1840-1980-х pp. різнотипного джерельного та позаджерельного знання щодо педагогічної минувшини. Досліджено і класифіковано історіографію проблеми, визначено найбільш оптимальні методологічні підходи до її розв'язання та запропоновано власні номінації понять "епісгемологічні засади" й "український історико-педагогічний наратив", розкрито еволюцію світоглядно-філософських, політично-ідеологічних, соціокультурних (иивілізаційних, національних, релігійно-конфесійних, соціальних), науково-міждисцкплінарних та дисциплінарних засад конструювання історико-педагогічного наративу українськими вченими. Розроблено періодизацію еволюції вітчизняного історико-педагогічного наративу в окреслених хронологічних межах. На основі дослідження розроблено проект робочої програми навчальної дисципліни "Епістемологія українського історико-педагогічного наративу" для підготовки здобувачів третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти.