Дисертація присвячена комплексному дослідженню становища правобережного селянства наприкінці XVIII - на початку XX ст. У роботі відображено динаміку чисельності, рівень освіченості, соціально-економічне становище, суспільну активність селянства Уманського повіту. Визначено, що однією з головних причин зубожіння найчисельнішої верстви населення було малоземелля, яке в пореформені роки ще більше зростало. Зазначається, що хліборобство було основним способом забезпечення селянина, проте успішне ведення сільського господарства, попри родючість ґрунтів, залежало ще й від забезпеченості тягловою силою. Встановлено, що посилення кріпосницької експлуатації селянства Уманського повіту призвело до загострення протестних настроїв основної маси населення та поширення селянських заворушень, а проведення селянської реформи 1861 р. не вирішило очікуваного селянами питання про наділення землею. Визначено, що найбільш масовим селянський рух другої половини XIX - початку XX ст. був саме на Правобережжі.