Дисертація є першим в українській фольклористиці комплексним дослідженням творів усної народної творчості у кореляції зі звичаєво-правовими нормами. Текстовий матеріал, сюжети та мотиви окремих жанрів фольклору Київщини - адже саме на цій території з центром у Києві зародилася правотворча наука - розглянуто через призму звичаєвого права, що дозволяє розкрити їх роль та значення у процесі формування первісної юриспруденції. На основі аналізу наукової літератури, з опертям на історичні та етнографічні дані, охарактеризовано особливості етнічного складу регіону, його народної культури. При порівнянні справ волосних судів та фабульних зразків усної народної творчості Київщини виокремлено їх спільну тематику та мотиви. Компаративний аналіз дав змогу виявити, що твори різних жанрів фольклору репрезентують і різні правові норми. Кожен окремий жанр усної народної творчості представляє певний вид права: паремійна проза (приказки та прислів'я) - це своєрідна добірка норм та приписів звичаєвого права, стосунків між людьми, різноманітних договірних взаємин, певних правил, порушення яких могло спричинити кримінальну, адміністративну, дисциплінарну відповідальність; лірика (пісенність весняно-літнього циклу, колядки та щедрівки, весільні пісні) - трудове та сімейне право; балади - переважно кримінальне право. Таким чином, фольклорні твори досліджуваного регіону в межах окремих жанрів репрезентують певні постулати звичаєвого права, яке нормувало відносини в суспільстві (громаді, взаємини між сусідами) та стосунки в родині (сім'ї).