Дисертацію присвячено комплексному вивченню діяльності адвентистської церкви на території Західної України у міжвоєнний період. Досліджено передумови виникнення, становлення та розвиток адвентистської церкви. Виділено чотири періоди її організаційного утвердження: становлення і розвитку громад; об'єднання громад у Варшавському місіонерському полі; вдосконалення структури та виокремлення Східної конференції і Південної конференції; піднесення й утвердження. Поширення адвентистського вчення завдячує централізованій організаційній структурі та плановій кадровій політиці. Духовний центр адвентистів у м. Варшаві скеровував і координував діяльність пасторів і колпортерів. Основними напрямами діяльності Церкви адвентистів сьомого дня були соціальний, місіонерський та освітній. Церква АСД мала статус толерованої секти, яка могла реєструвати громади та користуватися правом на проведення богослужінь, проте не мала усіх юридичних прав як релігійна організація. Дотримання суботи, відмова від деяких продуктів харчування, служби в армії зі зброєю та присяги утруднювали її становище у суспільстві, а боротьба за сферу впливу визначала міжконфесійні відносини.