Здійснено соціально-філософське дослідження феномену правової свідомості. Доведено, що правова свідомість є складним, багатогранним та внутрішньо суперечливим явищем, постійно пов'язана з категоріями права, моралі, моральності та справедливості. Підсумовано, що правова свідомість, яка грунтується на повазі до права і до його гуманістичних орієнтирів та принципів, сприяє можливості забезпечення сталого розвитку. Визначено два модуси (рівні) правової свідомості - праворозсудковість та праворозумність. Методичною основою дослідження стало кантівське тлумачення категорій "розсудок" та "розум". Праворозсудковості властиве шаблонне понятійне мислення, а праворозумний модус характеризується мисленням на рівні ідей і принципів та всебічним і об'єктивним дослідженням кожної одиничної ситуації правового буття з позицій загального. На основі досягнення праворозумного модусу правової свідомості стає можливим забезпечення сталого розвитку. Основним вектором трансформації правової свідомості суспільства від праворозсудковості в праворозумність є гуманізація суспільних відносин. Досліджуючи трансформацію правової свідомості від праворозсудковості до праворозумності через діалектику "реальності" та "дійсності", варто говорити також про рух від правової реальності до правової Дійсності завдяки домінуванню у суспільстві правоздійснення над правореалізацією. Проведене в роботі емпіричне дослідження дозволило зробити висновки про наявність в перетворених форм правової свідомості українського суспільства та необхідність кардинальних змін у правовому бутті. Була обґрунтована необхідність розгляду правової освіти як одного з головних факторів трансформації правової свідомості, оскільки в Україні ще не подолано дефіцит гуманістично-орієнтованих правових знань у громадян. Відзначено, що саме від того як громадяни держави розуміють право, безпосередньо залежить рівень дотримання законності в країні, а це, в свою чергу, є показником поступу суспільства до сталого розвитку.