Дисертація акцентує увагу на необхідності оновлення погляду парадигми соціального конструювання на початку XXI ст. Ав Д° встановлюються специфічні історичні властивості процесів віртуального'0'-методик конструювання соціального, які закладали основу для оформлення сучасного стану напрямку. В роботі визначаються як філософсько-історичні так і прагматичні причини трансформації поглядів на соціум та на методики його дослідження. Основною метою роботи є бачення необхідності максимально точного розуміння співвідношення між навколишнім середовищем, утвореною соціальною реальністю та світосприйняттям кожного індивіда. Текст підводить до висновку, що в гуманітарному знанні, а особливо в соціально-філософській галузі, почав виокремлюватися конструктивістський підхід як узагальнююча міждисциплінарна квінтесенція. Вона дозволяє більш адекватно та прогностично описувати картину соціальної дійсності.