Дисертація присвячена дослідженню проблеми ірраціонального пізнання в філософській культурі України. Аналізуються підходи до проблеми ірраціонального пізнання у західноєвропейській філософській думці. Характеризуються особливості ірраціонального пізнання, специфіка його ролі та проявів у процесі становлення й розвитку української філософської думки. Доведено, що звертання до ірраціонального пізнання в філософській культурі України випливає із специфіки національно-ментального чинника та українського психічного характеру й сягає своїм корінням античного і давньоукраїнського міфологічного світогляду. Простежено посилення уваги до ірраціонального пізнання у християнізованій філософській думці Кисворуської доби та у період українського Відродження із акцентом на містичності, символічності, трансцендентності. Обгрунтовано визначальну роль філософського вчення Г.Сковороди в утвердженні уваги до ірраціонального, де особливими засобами пізнання виступають "серце" "натхнення", "споріднена праця". Традиція ірраціонального простежується і у романтичному світогляді М.Гоголя, М.Костомарова, ГІ.Куліша, Т.Шевченка, О.Потебні, П.Юркевича, Лесі Українки, де пізнання це -духовне зусилля, робота душі, глибокі внутрішньо-маральні переживання, воно здійснюється через символічно-містичне бачення, інтуїтивне відчуття, екзистенційно-межове сприйняття.