Представлений теоретико-методологічний аналіз організації ґендерно-справедливого освітнього середовища в контексті зарубіжних та українській підходів. Визначено термінологічне поле дослідження в зарубіжній та українській літературі. Охарактеризовано особливості організації ґендерно-справедливого середовища у США, Канаді, Німеччині, країнах Скандинавії, виявлено спільне та відмінне у методологічних підходах до проблеми. Подано понятійно-категоріальний апарат дослідження («ґендерно-справедливе освітнє середовище», «ґендерно-збалансована освіта», «гендерна рівність в освіті», «ґендерно-справедлива освіта», «недискримінаційна освіта», «несексистська освіта», «школа, де поважають права людини»). Виокремлені прогресивні ідеї реалізації зарубіжного досвіду у вітчизняну практику створення гендерно-справедливого освітнього середовища в Україні. Розкрито авторське розуміння поняття «ґендерно-справедливе середовище». Ґендерно-справедливе середовище розглядається як творчо-розвивальне, здоров’язбережувальне, недискримінаційне, інклюзивне середовище для дітей (з урахуванням їх статі, віку, інвалідності, етнічної приналежності, раси тощо), що базується на принципах соціальної справедливості, ґендерної рівності, дитиноцентризму, еґалітаризму, недискримінаційної освіти. У структурі ґендерно-справедливого середовища виокремлено три компоненти: просторово-предметний (розташування закладу, інтер’єр та екстер’єр, наявність зон відпочинку, тло, на основі якого розгортаються стосунки всіх учасників навчально-виховного процесу); психодидактичний (змістова сфера – навчальні плани і програми, підручники, навчальні посібники, форми, методи і прийоми навчання та виховання, які зумовлені психологічними цілями побудови освітнього процесу); соціальний (суб’єкти освітнього процесу – вчителі, батьки, учні/учениці; комунікаційна сфера (стиль взаємостосунків педагогічного колективу із учнями та батьками). Обґрунтовано концептуальну модель створення ґендерно-справедливого середовища в умовах реформування національної освіти, на засадах інтеграції компетентнісного, особистісно орієнтованого та ґендерного підходів. Описуються механізми створення освітнього середовища для дітей та молоді на засадах «педагогіки партнерства» та ґендерної «матриці» гуманістичної педагогічної спадщини.