У роботі розглянуто повісті Т. Шевченка ("Художник", "Музыкант", "Прогулка с удовольствием и не без морали") як художньо-естетичну цілісність, яку об'єднує ідеал прекрасного, що репрезентує ідейний зміст, структуру, поетику, ціннісно-світоглядну візію автора. Увиразнено визначальні способи художнього втілення візії прекрасного у повістях Т. Шевченка, найперше стильовий синкретизм, національну спрямованість, гармонію земного і божественного світів. З'ясовується психологічна вмотивованість звернення Шевченка-прозаїка до російської мови. Прекрасне розглядається у магістерській роботі як художній вияв досконалої краси (зовнішній, внутрішній, духовний рівні). Прямування Шевченкових персонажів до ідеалу окреслено у формі згармонізованості людини з природою і суспільною дійсністю. Розглянуто специфічний вияв у повістях та Щоденнику мистецького ідеалу Т. Шевченка, який у його світоглядній рецепції постає на першому плані. Підсумовано, що мистецтво у прозі художньо представлене визначальним життєвим чинником, що поставав для Т. Шевченка цілком реальною (ніяким чином не абстрактною) дійсністю. Увиразнено тип шевченківського персонажа-естета, його прямування до морального вдосконалення, єднання з абсолютом прекрасного, до перетворення світу за законами краси та його віру у силу божественної любові. Ключові слова: Т. Шевченко, повість, прекрасне, краса, ідеал, мистецтво, антропоцентризм, природа.