У роботі досліджено жанрово-стильовий дискурс повістей Г. Тютюнника у контексті неореалістичної української прози другої половини ХХ ст.; обґрунтовано самобутній характер прозопису митця через еволюцію жанру повісті від автобіографічної до повісті-ініціації; проаналізовано оригінальну авторську модель образу персонажа у деструктивних ситуаціях, що поглиблює психологізм, увиразнює екзистенційну проблематику, ускладнює оповідну структуру повістей "Климко", "Вогник далеко в степу", "Облога", "Житіє Артема Безвіконного". Ключові слова: жанр, стиль, неореалізм, повість, автобіографічна повість, ініціація, екзистенціалізм, психологізм.