Магістерська робота присвячена дослідженню мистецького напряму в німецькій літературі Веймарського періоду, який отримав назву "Neue Sachlichkeit", українською - "нова об'єктивність". У роботі висвітлюються естетичні позиції, специфіка художнього мислення і відображення дійсності в літературі "нової об'єктивності", жанрові характеристики романів 1920-х-початку 1930-х років, створених в руслі цього напряму. Об'єктом дослідження виступили романи Альфреда Дьобліна ("Берлін. Александерплятц") та Германа Кестена ("Йосип у пошуку свободи", "Щасливі люди", "Розпусна людина", "Шарлатан"), публіцистичні роботи авторів та есе з проблем літератури і естетики, звернені до соціально-історичної ситуації свого часу. Дослідник констатує зміни в поетиці роману "нової об'єктивності", зокрема, десакралізацію образу автора, витіснення на периферію вимислу, психологізму та біографії героя як ідейного центру твору. Ключові слова: нова об'єктивність, Альфреда Дьоблін, Герман Кестен, Веймарська республіка, документалізм.