У дисертації досліджено теоретичні і методичні засади лінгвосамоосвіти майбутніх учителів іноземних мов у педагогічних закладах вищої освіти. Розкрито сутність та особливості змісту лінгвосамоосвіти майбутнього вчителя іноземних мов. Доведено необхідність здійснення концептуального переходу від лінгвістичної освіти до лінгвосамоосвіти, яка має виступати як умова навчання, як процес, паралельний формальній освіті, та як шлях її продовження. Це має стати як рушійним чинником підвищення ефективності процесу професійної підготовки майбутніх учителів іноземних мов, так і перспективним напрямом розвитку сучасної лінгводидактики. Науково обгрунтовано концепцію, розроблено та змодельовано педагогічну систему лінгвосамоосвіти. Провідна ідея концепції лінгвосамоосвіти полягає в побудові педагогічної системи лінгвосамоосвіти майбутніх учителів іноземних мов, у якій передбачено можливість реалізації інтегративних зв'язків інституційної іншомовної підготовки студентів і лінгвосамоосвігти на рівні методології, технології та лінгводидактики в поліцентричному рівневому освітньому просторі. Основними положеннями концепції є те, що лінгвосамоосвіта є професійно спрямованим, неперервним, інтегративним, самоперетворювальним процесом. Схарактеризовано структуру готовності майбутніх учителів іноземних мов до лінгвосамоосвіти. Запропоновано авторську лінгводидактичну технологію формування означеної готовності, визначено педагогічні умови ефективного функціонування педагогічної системи лінгвосамоосвіти, розроблено і впроваджено в освітній процес її навчально-методичне забезпечення. Ключові слова: лінгвосамоосвіта, майбутні вчителі іноземних мов, система, лінгводидактична технологія, готовність, педагогічні умови.