У дисертації представлено теоретичне обгрунтування та комплексне емпіричне вивчення проблеми прокрастинації з позиції відносно стійкого особистісного конструкту. Сконструйовано та обгрунтовано інтегральну модель прокрастинації на основі ключових засад постнекласичної наукової парадигми, принципів системності, структурності, континуальності й біопсихосоціального підходу. Установлено, що прокрастинація на системному рівні функціонує як багатомірне інтегральне стійке особистісне утворення, а в субсистемній площині представлена психосоціальною та біологічною підструктурами. Розроблено авторську методику діагностики досліджуваного феномена, яка успішно пройшла перевірку за низкою психометричних характеристик; впродовж валідації сконструйованої інтегральної моделі прокрастинації встановлено низку нейропсихологічних, психосоматичних, когнітивно-рефлексивних, афективно-мотиваційних та конативно-регулятивних властивостей студентів, схильних до прокрастинації; виокремлено та описано внутршню структуру чотирьох типів студентів-прокрастинаторів: "ірраціонально-астенічного", "демотивовано-ірраціонального", "дезадаптивно- агресивного", "мотиваційно-астетичного"; за допомогою психолінгвістичного інструментарію деталізовано ключові уявлення студентів щодо сутності феномену прокрастинації й труднощів, які в них виникають унаслідок його прояву; вивчено специфічні особливості прокрастинації в студентів-іноземців в умовах їх мовно-культурної адаптації; розроблено методичні рекомендації з організації психолого-педагогічного супроводу задля редукції проявів дилаторної поведінки в студентів. Ключові слова: прокрастинація, дилаторна поведінка, ірраціональні переконання, емоційні патерни, емоційний фон, стратегії саморегуляції, психолінгвальні маркери, мовно-культурна адаптація, електрична активність кори головного мозку, психосоматика.