У дисертаційному дослідженні теоретично узагальнено наукову проблему щодо педагогічних ідеї виховання духовності особистості в Україні у II половині XX - на початку XXI століття та запропоновано перспективні шляхи дослідження цієї проблеми. Виділено наукові підходи щодо дослідження феномену духовності у різні історичні періоди, які послідовно змінювали один одного, щодо феномену духовності, досліджено зміст парадигмальних підходів доби Античності, Середньовіччя, Відродження та Просвітництва. Розглянуто розвиток ідей виховання духовності в українській педагогіці: від козацької педагогіки, з її особливим тлумаченням духовності, ідеї духовності українських педагогів XIX сторіччя, з акцентом на її національну складову, яка продовжувала існувати і в XX столітті в умовах пануючою марксистсько-ленінської ідеології, та до сучасного стану духовної педагогіки як надбання попередній епох та акумуляції власного національного досвіду. Охарактеризована постмодерністська парадигма духовності, проаналізовані її світський та релігійний характер. Проаналізована духовна педагогіка як підґрунтя становлення незалежної української освіти. Визначено морально-етичні цінності індустріального суспільства, теоретико- методологічні засади духовної педагогіки, доведена важливість міждисциплінарних досліджень духовності у освітньому просторі, зазначені суперечності та проблеми духовного виміру освіти. Розкрито сутність, закономірності та механізми сучасного інформаційного простору, проаналізована діяльність українських наукових шкіл та науковців щодо вивчення проблем духовності в освітньому просторі, визначена цінність духовності як умови збереження людини та суспільства на сучасному етапі е в о л ю ц і ї людств а.