У дисертації здійснено соціолінгвістичний опис мовної ситуації Києва й простежено динаміку використання українського й російського мовних кодів у спілкуванні мешканців столиці. Матеріалом дослідження стали результати масового й фокус-групових опитувань, проведених у межах міжнародного трилатерального проєкту «Бі- і мультилінгвізм: між інтенсифікацією та вирішенням мовного конфлікту. Етнолінгвістичні конфлікти, мовна політика та контактні ситуації в пострадянських Україні та Росії» за підтримки Фонду «Фольксваген». Основну увагу зосереджено на вивченні мовної поведінки столичних жителів із метою виявлення установок, стереотипів і мотивації, що впливають на їх вибір конкретної мови в різних комунікативних ситуаціях. На основі власного анкетування розглянуто становище української та російської мов у студентському середовищі Києва. Проведено аналіз мовлення державних службовців задля визначення особливостей їхньої мовної поведінки й мотивів вибору мовного коду. З’ясовано причини мовних конфліктів в Україні. Спрогнозовано перспективи розвитку мовної ситуації та подано рекомендації для випрацювання мовної політики, орієнтованої на усунення конфліктів на мовному ґрунті. Практичне значення дисертаційної роботи пов’язане з можливістю використання матеріалів для проведення майбутніх соціолінгвістичних досліджень. Отримані дані стануть корисними в розробці лекційних курсів і спецкурсів із соціолінгвістики. На підставі результатів дисертації можна сформулювати практичні рекомендації для державної мовної політики. У дисертаційній роботі поглиблено наукове опрацювання понять білінгвізму й диглосії, а також критеріїв їхнього розмежування. Встановлено, що обидва явища можуть існувати одночасно в одному мовному колективі. Розглянуто феномен двомовності з позицій психолінгвістики. Подано історію зросійщення Києва шляхом тривалої асиміляції українського народу, на основі чого обґрунтовано причини, що призвели до конфліктності нинішньої мовної ситуації. Для соціолінгвістичного опису мовної ситуації в Україні використано результати масового опитування, отримані в межах проєкту AZ № 90217. Зокрема, проаналізовано ставлення мешканців різних міст України до статусу української та російської мов і державної мовної політики, охарактеризовано їхні погляди на вживання двох мов сьогодні та в перспективі, визначено ступінь престижності / непрестижності мовних кодів у свідомості респондентів і рівень конфліктності мовних проблем у білінгвальному суспільстві. Доведено, що в комунікативному просторі країни панують білінгвізм і диглосія, визначальною ознакою якої на сучасному етапі є диференціація формальної чи неформальної комунікації. Задля вивчення мовної ситуації в Києві були залучені матеріали Всеукраїнського перепису населення 2001 р. й результати декількох анкетувань, а саме: Центру соціологічних досліджень «Громадська думка» (2000 р.), Інституту соціології НАНУ (2007 р.), всеукраїнського опитування, реалізованого в межах міжнародного дослідницького проєкту «Регіон, нація і так далі. Міждисциплінарна і транскультурна реконцептуалізація України» (2013 р.), громадської організації «Простір свободи» (2011 – 2019 рр.). На підставі цих даних з’ясовано тенденції використання української та російської мов у різних ситуаціях спілкування киян, зокрема формальній і неформальній комунікації. Розглянуто мовну поведінку столичних мешканців на основі матеріалів фокус-групових дискусій, проведених у межах проєкту за участю киян різних вікових груп (18 – 35 і 36 – 65 років). Встановлено, що українськомовні респонденти більшою мірою виявляли мовну стійкість, ніж їхні російськомовні колеги. Помітними видалися відмінності в мовній поведінці киян з огляду на їхній вік. У цьому контексті визначено такі типи мовної поведінки комунікантів: мовна стійкість, перемикання мовних кодів і їх змішування. Аналіз матеріалів фокус-групових дискусій засвідчив, що учасники опитувань недостатньо розуміють суть мовних конфліктів і не обізнані зі законодавчим закріпленням тих положень, що стосуються мови, а це означає, що українці ще досі не повністю усвідомили значення мови для безпеки та процвітання держави. Так, багато учасників обговорень уважають мовні питання тільки провокацією і спекуляцією, які покликані відволікати увагу населення від набагато важливіших проблем. Становище української та російської мов у молодіжному середовищі столиці вивчали на основі власного анкетування, проведеного серед студентів чотирьох київських університетів у 2017 р. У процесі опитування було визначено рівень престижу двох мов, мотивацію і причини перемикання мовних кодів, пріоритети у виборі мови під час формального й неформального спілкування та погляди студентів на вживання обох мов у перспективі. Порівнявши результати нашого опитування з даними студентського анкетування 2000 р., здійсненого Центром «Громадська думка», з’ясували, що молодь стала свідомішою в мовному плані й налаштованою на зміцнення позицій державної мови. Утім беззаперечним залишається той факт, що мовна ситуація в студентському середовищі, як і по всій Україні, є двомовною. Диглосне використання української та російської мов підтверджено диференціацією сфер комунікації у свідомості опитаних. Результати анкетування засвідчують те, що українська мова домінує у формальному спілкуванні, тимчасом як у неформальному конкурує з російською. Але все ж простежуємо очевидну динаміку, що виявляється в помітному позитивному ставленні молоді до українізації суспільного простору. У дисертації проаналізовано мовлення державних службовців із метою з’ясування особливостей їхньої мовної поведінки. Встановлено, що, попри обов’язкову вимогу використовувати державну мову в процесі виконання посадових обов’язків, держслужбовці часто її не дотримуються, перемикаючи й змішуючи мовні коди, а то й зовсім уживаючи російську. Під час моніторингу гарячих ліній за участю представників київської міської влади визначено такі найпоширеніші типи мовної поведінки посадових осіб: 1) дотримання мовного режиму й користування державною мовою; 2) перемикання мовних кодів залежно від мови співрозмовника; 3) послуговування російським мовним кодом усупереч вимогам законодавства. Основною причиною перемикання мовних кодів виявилася орієнтація на мову співрозмовника. Зазначимо, що демонстрування мовної стійкості, причому як української, так і російської, має великий вплив на характер комунікативного акту. Ідеться про те, що українськомовність державного службовця забезпечує частіший вибір українського мовного коду й іншими учасниками комунікації. З огляду на отримані результати охарактеризовано динаміку мовної ситуації в столиці й перспективи її послідовної трансформації в напрямку української монолінгвальності. Спрогнозовано подальше закріплення державної мови у формальному спілкуванні, а в неформальному поступове витіснення нею російської. Визначено, що для подібних змін необхідні обмірковані дії представників влади, якісна освіта й одномовний простір у середовищі навчальних закладів, здійснення контролю над мовним режимом в офіційних сферах. Ключові слова: мовна ситуація, білінгвізм, диглосія, мовний код, перемикання мовних кодів, мовна поведінка, мовні конфлікти, комунікативний простір, комунікативна ситуація, сфера спілкування.