У дисертації досліджено жанрово-стильові особливості творчого доробку Ірини Вільде в українській літературі 30-60-х років ХХ століття, зокрема її новели, повісті та романи, майстерно модифіковані авторкою. Хронологічні межі дослідження окреслені появою етапних творів Ірини Вільде – новелістичної збірки «Химерне серце» і роману-епопеї «Сестри Річинські», відзначених найвищими літературними нагородами України: 1936 року – премією львівського Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка і 1965 – Державною премією України імені Тараса Шевченка. Осмислено прозу Ірини Вільде як жанрову систему; конкретизовано жанрові модифікації новел зі збірок «Химерне серце», «Історія одного життя», «Наші батьки розійшлися», «Її портрет», «Стежинками життя», «Яблуні зацвіли вдруге», «Незбагненне серце»; узагальнено поетику автобіографізму, зокрема специфіку автобіографічного простору, у повістевому циклі «Метелики на шпильках», «Б’є восьма», «Повнолітні діти», а також літературознавчі засади моделювання екзистенційних ситуацій у творах цього жанру; доповнено теоретичні судження про роман «Сестри Річинські» як романепопею, що відкривають нові можливості українського літературознавства для системного вивчення творчості Ірини Вільде. Доведено, що психологізм, філософічність, екзистенційність, історіософська заглибленість, тематична широта й відкритість проблематики, жанровий синтез, стильова динаміка оновлюють усталені погляди на лірико-психологічну прозу Ірини Вільде, поза якою цілісна картина українського літературного процесу окресленої доби не можлива. Ключові слова: жанр, стиль, жіноча проза, синкретизм, модерністська новела, соціально-психологічний повістевий цикл, роман виховання, романепопея.