У дисертації охарактеризовано теоретичні засади вивчення розвитку центрів реабілітації дітей та молоді з інвалідністю в Україні. Вперше визначено поняття "центри реабілітації дітей та молоді з інвалідністю". У дослідженні висвітлено етапи розвитку центрів реабілітації дітей та молоді з інвалідністю за часів незалежності України; репрезентовано аналіз концепцій реабілітації дітей і молоді з інвалідністю та її суспільно-історичні зміни: від ізоляції до інтеграції і включення; здійснено структурно-функціональний аналіз системи реабілітації дітей та молоді у контексті діяльності різних міністерств; розглянуто громадський рух як індикатор суспільних потреб у реабілітації дітей та молоді з інвалідністю; охарактеризовано змістово-організаційні аспекти розвитку центрів реабілітації дітей та молоді з інвалідністю. Представлено перспективи розвитку центрів реабілітації дітей та молоді у системі надання соціальних послуг в Україні. Теоретичні та практичні положення дисертації можуть бути використані у підготовці навчальних програм, планів, розробці спецкурсів, методичних рекомендацій, підручників; організації освітнього процесу майбутніх соціальних працівників у закладах вищої освіти; системі післядипломної педагогічної освіти з метою підвищення професійної кваліфікації соціальних працівників та якості надання соціальних послуг. Подальшого розвитку набули положення інституційного розвитку оптимізації процесу соціально-педагогічної роботи з реабілітації дітей та молоді з інвалідністю в умовах реформування державного управління та розбудови громадянського суспільства. Ключові слова: інвалідність, діти та молодь з інвалідністю, центри реабілітації, розвиток, моделі надання реабілітаційних послуг, соціальні послуги, соціальний педагог, фахівець.