Дисертацію присвячено актуальній проблемі диригентсько-хорової школи в Україні XX - початку XXI століття. Висвітлено історико-педагогічні аспекти дослідження та тенденції історичного розвитку диригентсько-хорової школи в Україні XX - початку XXI століття з урахуванням змін, які відбувалися в системі мистецької освіти упродовж зазначеного періоду. Розглянуто теорію і практику Львівської, Одеської, Київської та Харківської регіональних диригентсько-хорових шкіл, формування яких відбувалось упродовж двох етапів: каталізаційного (1910-ті - 1950-ті рр. XX ст.) та зрілого (1960-ті - 2020-ті рр.). Виявлено динаміку їх розвитку в емоційно- особистісній, інтелектуально-творчій, діалогово-наслідувальній, виконавсько- інтерпретаційній, дидактико-акмеологічній сферах. Здійснено порівняльний аналіз функціонування регіональних диригентсько- хорових шкіл, розроблено модель формування національної диригентсько-хорової школи в Україні XX - початку XXI ст. та визначено перспективи її розвитку. Доведено, що розмаїття регіональних та авторських шкіл утворює національну диригентсько-хорову школу як духовно-практичну продуктивну соціокультурну систему виконавського та педагогічного спрямування, засновану на домінуванні української соборної хорової та педагогічної традиції. Ключові слова: диригентсько-хорова школа в Україні, диригентсько-хорова педагогіка, педагогічний зміст диригентсько-хорової школи, національна модель диригентсько-хорової освіти, історичні тенденції національної диригентсько- хорової школи, національна диригентсько-хорова школа, регіональна диригентсько-хорова школа, авторська диригентсько-хорова школа, модель диригентсько-хорової школи в Україні.