У дисертації визначено сутність і структуру професійної компетентності майбутніх перемовників; схарактеризовано основні принципи, форми, методи, завдання формування професійної компетентності перемовника як представника інтегрованої професії, так і додаткової професійної компетентності представників інших спеціальностей, що використовуються в секторі неформальної освіти. Зокрема обґрунтовано автономність та самостійність професії "перемовник" як соціального феномена та його відмінності від схожих за функціоналом спеціальностей (медіатор, парламентер, посередник). Визначено, що найбільш продуктивною формою підготовки майбутніх перемовників є індивідуальні заняття, робота в малих та надмалих групах, наставництво, серед найбільш поширених методів можна назвати такі: метод пояснення, інструктаж, метод пізнавальних ігор, метод створення проблемних ситуацій, спеціально організоване професійно орієнтоване навчання тощо. Особливістю підготовки перемовника є перестановка акценту зі знань фахівця на його людські, особистісні якості, психологічні характеристики. В роботі обґрунтовано та експериментально перевірено педагогічні умови формування професійної компетентності перемовників у неформальній освіті, здійснено їх перевірку через впровадження навчального курсу "Перемовник: входження в професійний простір", а також проаналізовано ефективність цього процесу. Окреслено перспективи розвитку системи професійної підготовки перемовника як представника інтегрованої професії та додаткової професійної компетенції представників інших спеціальностей у вітчизняній педагогічній практиці. Ключові слова: інтегрована професія, кластер фахових компетентностей перемовника, неформальна освіта, педагогічні умови, перемовник, професійна компетентність, професійна підготовка.