Дисертаційне дослідження присвячене теоретичному обґрунтуванню та емпіричному вивченню переживання фрустрації майбутніми психологами як суб'єктивного, внутрішньо опосередкованого емоційного стану негативної модальності, що виникає у ситуації емоційної депривації значущих потреб та продукує відповідну фрустраційну реакцію, диференційовану за спрямованістю вияву та типом фіксації. На засадах суб'єктно-діяльнісного підходу розроблено структурно-функціональну модель переживання фрустраційних станів суб'єкта освітньо-професійної діяльності, за якою змістовий складник фрустрації переноситься з системи потреб суб'єкта в систему його актуальних емоційних станів та поведінкових реакцій. Досліджено соціальний та особистісний типи детермінації фрустрації майбутніх психологів у контексті співвідношення "зовнішнього та внутрішнього" профілю фрусграційних переживань. Особливості прояву фрустрації майбутніх психологів представлено у таких стійких емоційно-поведінкових характеристиках, як ригідність, дратівливість, тривожність, агресивність; переживання фрустрації полягає у реалізації фрустраційної реакції переважно екстрапунітивної спрямованості. Розроблено програму психокорекції фрустраційних переживань, апробовано комплекс психотехнологій, спрямованих на активізацію фрустраційної толерантності як особистісного ресурсу майбутніх психологів. Ключові слова: фрустрація, фрустраційна ситуація, фрустраційний стан, фрустраційна поведінка, фрустраційна толерантність, фрустраційні переживання, фрустрація майбутніх психологів.