У дисертаційній роботі обґрунтовано методологічні основи формоутворення, використання та збереження міських громадських просторів, які розглядаються як цілісне системне явище та мають міждисциплінарний характер з відповідними критеріями територіальної та просторової цінності та цілісності. Розглянуто формоутворення громадських просторів в процесі історичного розвитку міст; систематизовано їх еволюційні зміни та визначено закономірності розвитку, на цій основі запропоновано типологію громадських просторів. Розроблено та застосовано методи просторового аналізу, просторового синтаксису та принципові конфігураційні моделі відкритих та внутрішніх громадських просторів. Обґрунтовано та визначено вплив ступіню інтегрованості громадсь-кого простору та його конфігурації на соціальну активність та функцію. Результати теоретичних досліджень обґрунтовано та верифіковано на прикладах головних площ великих міст, зокрема, загальноміського центру м. Києва, та інтер'єрних просторів музейних, культурно-освітніх та інших публічних комплексів. Розроблено сучасну стратегію та науково-методичні засади регенерації, адаптації, використання та дизайну громадських просторів з точки зору їх соціальної функції та визначено принципи збереження міських громадських просторів в контексті концепції сталого розвитку. За результатами проведених досліджень удосконалено методологію дослідження та формоутворення міських громадських просторів, що дозволило розкрити закономірності впливу їх конфігурацій на соціальну активність населення та функцію відкритих та внутрішніх просторів. Підсумковим етапом проведених досліджень стала концепція формоутворення та збереження міських громадських просторів відповідно до їх конфігурації, ступені інтегрованості та іс- торико-культурної цінності. Ключові слова: міський громадський простір, просторовий аналіз, просторовий синтаксис, простір міста як культурна спадщина.