На підставі історіографічного аналізу джерел, присвячених вивченню життя і різнобічної громадсько-просвітницької діяльності Б. Грінченка, накопичених за понад 120-річний період, доведено, що наразі в Україні сформувалася самостійна галузь гуманітарного знання - грінченкознавство, яке складається з численних, різних за тематикою, формою, форматом праць - біографічно-персоналістичних (спогади, епістолярій), аналітико-інтерпретаційних (монографії, дисертації, наукові статті), популяризаторських. Виділено й охарактеризовано 5 основних періодів у розгортанні грінченкознавства, відмінних за ідейно-методологічними підходами авторів- дослідників та їхніми інтерпретаційно-дискурсивними образами Б. 1 рінченка. Розкрито ідеї Б. Грінченка щодо мети і завдань народної школи на українських землях Російської імперії (остання третина XIX - початку XX ст.): відстоювання необхідності організації рідномовного, відповідно до дидактичного принципу природовідповідності, початкового навчання українських дітей; створення й використання для їхньої освіти рідномовних підручників, а також видання й поширення народопросвітніх книг для неписьменних дорослих українців. Педагог обстоював потребу орієнтувати роботу народної школи на просвіту сільського населення задля підйому культурно-освітнього рівня українського народу. Обґрунтовано, що створені Б. Грінченком рідномовні підручники для початкового навчання дітей (буквар "Граматка для науки читання і письма", 1907 р. і читанка "Рідне слово", 1912 р.) стали дидактичним здобутком української педагогічної думки. Висвітлено використання просвітником українського фольклору, як доступного за змістом і важливого для формування національної самосвідомості школярів навчального матеріалу. Аргументовано педагогічну значущість укладеного ним "Словаряукраїнської мови" (1902-1907). Вперше обґрунтовано внесок Б. Грінченка як літописця діяльності народної школи та стану просвіти українського населення у досліджуваний час.