У статті здійснено аналіз зразків меморіальної критики українського січового стрілецтва, присвяченої Тарасові Шевченкові з точки зору конструювання у ній генераційного його образу та відповідності задекларованому жанру. Розглянуто пропозиції О. Бабія, В. Бобинського, М. Матіїва-Мельника, К. Трильовського, М. Голубця, М. Яцківа. Феномен Т. Шевченка потрактовано відповідно до генераційних установок січового стрілецтва – батьком покоління і його визвольного збройного чину, провідником-пророком. Дописи переважно зберігають усі складові змістової структури меморату, у різних пропорціях, також можна спостерегти, що вони комплікуються із іншими жанровими формами, художніми та науковими, – апострофою, ліричним етюдом, компаративістською текстологічною студією, виходять за межі літературознавства.