Дисертація є першим комплексним дослідженням типів жіночих образів в українській романістиці про козацтво. Указано, що зображення людини як учасника суспільно-політичних процесів має свою специфіку в прозі про минуле. На основі праць теоретиків літератури осмислено теоретичні засади зображення героїв та їх типологію в історичних творах. В аспекті родинних зв'язків визначено дві основні групи жіночих типів в українській романістиці про козацтво: "жінка-берегиня", "жінка-лиховісниця".Кожна група конкретизується типами жінок із вужчим ідейно-змістовим значенням. Визначено типи жінок із позиції участі в боротьбі за свободу. Виявлено специфіку творення образів бранок. Виокремлено такі типи: "українка-полонянка в турецько-татарській неволі", "українка-полонянка в російській неволі", "невільниця-іноземка в Україні". Проаналізовано тип "жінка-воїн". Простежено принцип національної ендогамії в українській романістиці про козацтво. Доведено, що специфіка художнього мислення у творенні жіночих типів української романістики про козацтво залежить від особливостей літературних напрямів, авторських стилів, ідей, які сповідують письменники певної доби. Ключові слова: героїня, еволюція, історична правда, канон, модифікація, персонаж, роман, тип, художній домисел, художній образ.