Дисертаційну розвідку присвячено аналізу пропріативних назв у творах про національно-визвольний рух першої половини ХХ століття через цілісний зв’язок із соціокультурними чинниками впливу на формування варіантів онімів. Установлено кількісні і структурні ознаки власних назв, виявлено їхні асоціативно зумовлені значеннєві нашарування та мотиваційні передумови функціонального навантаження. Джерельна база дисертації охоплює художні твори і спогади про національно-визвольний рух України першої половини ХХ століття, що діляться на два хронологічних періоди: 1917?1921 і 1942?1954 рр. Визначено нормативну основу використання різних термінологічних одиниць для позначення функціонування онімів у текстах художніх творів; висвітлено синонімічну варіативність позиціонування термінів вітчизняними й зарубіжними науковцями, їхні погляди на це явище. Установлено значеннєво-функціональні особливості використання оніма в текстах художніх творів та його позатекстові зв’язки й семантичні нашарування. Висвітлено історичні передумови появи й розвитку таких мовознавчих наук, як соціолінгвістика і соціоономастика, що досліджують функціонування власної назви цілісно із впливами на неї чинників суспільного характеру. Схарактеризовано місце конотонімії в історичній і мовознавчій науковій парадигмі, хронологію досліджень об’єкта конотонімії в українській і зарубіжній науці,значення конотонімів у загальній онімній системі тексту та його сприйняття реципієнтом. Установлено термінологічну диференціацію між смисловими поняттями псевдоніма і псевда, що позначають назви історичних осіб, і літературно-художніх антропонімів у текстах аналізованих творів задля приховування справжнього імені. Аналіз показав кількісну і структурну варіативність псевдонімних назв і псевд, їхню чисельну повторюваність в аналізованих текстах і відповідність реальних назв-денотатів (персонажів), що безпосередньо брали участь у визвольних змаганнях 1917?1921 і 1942?1954 років. Історично зумовлені антропоніми поділені згідно з ідеологічними і хронологічними чинниками, що підтверджують власне правдивість зображуваних письменниками подій. Мотиваційно автори аналізованих творів використовують назви історичних осіб для підтвердження фактів і подій та для порівняння персонажів аналізованих творів із зовнішніми особливостями вигляду певних державних діячів. Виявлено конотативні, мотиваційні і кількісні категорії використання письменниками інформаційно-оцінних літературно-художніх антропонімів, діяльність денотатів яких була пов’язана з культурними і богословськими напрямами. Визначено, що найбільш уживаним інформаційно-оцінним літературно-художнім антропонімом є ім?я українського поета Тараса Шевченка. Проаналізовано структурні особливості назв імен персонажів, кількісну різницю у використанні таких мовних одиниць у творах про два історичних періоди (1917?1921 і 1942?1954 років). Схарактеризовано функціонування прізвищ літературно-художніх антропонімів афіксального й семантичного способу творення, їхні кількісні і структурні ознаки. Завдяки суфіксальним формантам -єв-, -ов-, -ин-, -ів-, -їв- та флексії -а зафіксовано факт побутування соціально вмотивованих антропоназв, що мають у складі посесивний антропонім або присвійну семантику належності до роду. Використання соціально зумовлених літературно-художніх антропонімів відображає вплив соціуму на формування антропоназв і підтверджує нерозривний зв?язок антропонімів та суспільних стандартів. Побутування апелятивів, що позначають родинні відносини чи соціальний статус літературно-художніх антропонімів у текстах творів про визвольний рух 1917?1921 і 1942?1954 рр., підтверджує пріоритетність громадсько-орієнтованих маркерів. Використання апелятивів чи характеризувальних прикметників для позначення вікової категорії персонажа є кількісно вищим в аналізованих художніх текстах, аніж у творах-спогадах, що пояснює детальнішу сконцентрованість перших на історичних фактах і подіях. Установлено, що найбільш уживаними апелятивами, які автори аналізованих творів використовували для номінації назв професій персонажів, є варіативні назви для позначення діяльності священнослужителів, учителів і лікарів. Функціонування апелятивної лексики для ідентифікації професійної діяльності персонажів у творах про національно-визвольний рух підтверджує важливість суспільно-орієнтованої діяльнісної реалізації осіб. Схарактеризовано мотиваційні передумови присвоєння назв-прізвиськ персонажам аналізованих творів та висвітлено їхню кількісну і семантичну співвіднесеність. Вплив соціальних чинників на життя персонажів детермінує функціонування в аналізованих текстах обох періодів (1917?1921 і 1942?1954 рр.) практично однакової кількості прізвиськ. Установлено, що використання багатокомпонентних назв-прізвиськ у творах про визвольний рух 1917?1921 років із збереженням первинного найменування персонажа та власне лексеми прізвисько підтверджує соціальний характер утворення онімних конструкцій. Семантичну зумовленість прізвиськ у творах про визвольний рух 1917?1921 років визначають назви, надані за видимі зовнішні ознаки персонажа; звичку, діяльність або родинні стосунки; назвипрізвиська, що функціонують у творах про повстанський рух 1942?1954 років мотивуються утворенням через звичну поведінкову модель або діяльність особи, яскраво виражені риси характеру або зовнішні ознаки особи, прізвиська, які повністю заміняють ім’я та прізвище без очевидної мотивації. У текстах творів про визвольний рух України першої половини ХХ століття встановлено функціонування трьох категорій назв-андронімів згідно з моделями способу творення та їхньої мотиваційної зумовленості: модель із формантом -их(а), формантом -к(а), формантом -ов(а). Виявлено, що сакральні назви займають чільне місце в антропосистемі текстів творів про національно-визвольний рух першої половини ХХ століття. З?ясовано кількісні показники функціонування однокомпонентного варіанту назви Бог. Семантичним ядром сакрального начала в текстах аналізованих творів є власне назва Бог, що позначає єдиного Бога у трьох іпостасях: Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа Святого, номінованого ще Пресвятою Трійцею. Подано варіативність використання теоніма Бог у десятьох синонімічних назвах, що дає змогу простежити різнобічну характеристичну атрибутивність назви Господа в текстах аналізованих творів. Для розмежування християнських і язичницьких назв богів письменники назви останніх подають із малої літери. Досліджено функціональне навантаження варіативних назв, що позначають Бога у сталих висловах, словосполученнях, мовленнєвих конструкціях. Фонетичну специфіку загальної характеристики лексеми Бог формує використання письменниками зменшено-пестливих суфіксальних афіксів для вираження трепетного ставлення до Господа. Виявлено назви конотативно забарвлених топонімів в аналізованих творах про національно-визвольний рух першої половини ХХ століття. Завдяки особистісно-психологічним особливостям мислення та світосприйняття письменники в текстах показали вплив соціального середовища на формування загально-понятійного семантичного кола топоніма Україна та його семи варіантів. З?ясовано, що автори творів послуговуються антропоназвами однокомпонентного варіанта хороніма Україна, а також шляхом використання характеризувальних прикметників і відіменникових атрибутів наголошують на її територіальних ознаках, політичних режимах країни і передають суб’єктивні переживання письменників щодо становлення незалежності України. Розглянуто варіанти можливих найменувань, що позначають назву України (зокрема, Батьківщина, Вітчизна, Вкраїна, Держава, Земля, Край, Ненька), з’ясовано їхні кількісні, конотативні характеристики й місце в загальній системі конотативно орієнтованих топонімів. В аналізованих текстах художніх творів схарактеризовано поетоніми як одиниці пропріативної лексики, що сприяють відтворенню самобутності міфокультурних поглядів, традицій і вірувань певного народу. На прикладах інтернаціональних і власне українських поетонімів простежено співфункціональність мовної, реальної картини світу і міфопоетичної. Закцентовано на подальшому дослідженні взаємодії пропріативної лексики із соціальним середовищем, а саме ? його впливу на формування конспіративних найменувань, конотонімів, літературно-художніх антропонімів та сакральних назв у творах про визвольний рух України не тільки першої половини ХХ, але й початку ХХІ століття. Ключові слова: соціоономастика, соціолінгвістика, літературна ономастика, конотативна лінгвістика, теолінгвістика, лексикологія, стилістика, лексика, псевдонім, псевдо, антропонім, прізвисько, конотонім, топонім.