Робота присвячена аналізу концептосфери фауни в українському етнолінгвокультурному просторі. Докладно проаналізовано вісім концептів, з яких чотири анімалістичних ("кінь", "корова", "лис", "заєць") і чотири анімалістичних ("лелека", "зозуля", "одуд", "качка"), що презентують, відповідно, дві мікроконцептосфери - "тварини" і "птахи". З'ясовано їхні семантико-когнітивні особливості в українській етнічній картині світу та індивідуально-авторській мовотворчості Є. Гуцала. Дослідження показало, що всі проаналізовані концепти характеризуються розгалуженою системою вербалізаторів, є полісемантичними, полісимволічними, когнітивно багатогранними, частіше амбівалентними. Встановлено, що переважають у їхній семантичній структурі здебільшого індивідуально-авторські смисли. Розглянутий матеріал продемонстрував також продуктивність використання з описово-зображальною метою численних епітетів, метафор, порівнянь тощо. Дослідження належить до перспективних тому, що активізує інтерес до інших концептосфер української мови, реалізованих у художній творчості. Ключові слова: концепт-образ, концептосфера, мікроконцептосфера, фауна, орнітологічний, анімалістичний, тварини, птахи, Є. Гуцал.