У магістерській роботі проаналізовано на матеріалі дилогії М. Стельмаха художнє самопредставлення авторської свідомості часу дитинства. Звернено увагу на такі маркери автобіографізму, як ім'я головного персонажа, спосіб викладу, подільські топоси, лірико-романтичні повтори тощо. Основну увагу зосереджено на художніх засобах відтворення внутрішніх станів і колізій розвитку обдарованої дитини. Узагальнено специфіку художньої репрезентації "радянської" дитини у текстах української літератури, які були вимушено залучені до політичного проекту. Акцентовано на творах, що у них у функції ідеалу утверджувався підліток-носій таких цінностей, як колективізм, самопожертва, готовність бути дитиною "для інших". Частиною цього проекту потрактовано твори про дитинство, у яких "радянська" дитина поставала певним біографічним типом з прописаними схемами і канонами. Зроблено висновки, що дилогія М. Стельмаха, не зважаючи на наявність у ній деяких соцреалізмівських міні-мотивів, виходила за рамки соціалістичного реалізму: у ній використано лірико-романтичну стильову манеру викладу, представлено світ поза радянським канонічним контекстом, домінують душевні переживання обдарованої дитини і пафос непідробної любові до життя. Ключові слова: М. Стельмах, обдарована дитина, дилогія, автобіографізм, образ-характер, соцреалізм, канон.