У статті представлено узагальнення підходів щодо оцінювання стійкості та вразливості екосистем. Показано, що важливими компонентами, які характеризують порушення стійкості водних екосистем, є зміна абіотичних та біотичних показників. Стійкість визначають за індексами, які характеризують показники сольового, трофо-сапробіологічного складу та токсичної дії, техногенних впливів, екологічної ємності, техноємності, екологічного резерву, ефективністю механізму пластичного метаболізму хімічних сполук, асиміляційним потенціалом, асиміляційною ємністю, трофічним статусом, коефіцієнтом самовідновлення вод, порівнянням показників із нормативними значеннями, комплексними біоценотичними критеріями, а також рівнями компенсаційного механізму біотичної саморегуляції вод. За умови врахування діапазону природної мінливості гідробіонтів їх вважають надчутливими індикаторами, що відображають стан рівноваги та порушення у екосистемах. Реакція біоти проявляється змінами видового багатства, чисельності, біомаси, чистої первинної продукції, сукцесійних стадій (серії) угруповань, морфогенезу, онтогенезу, віталітету, структури, співвідношення між типами стратегії (S/R), міжвидових відносин тощо. Використання інтегральних підходів, які включають низку обґрунтованих показників, надає можливість розрахувати рівні навантаження на екосистеми, побачити чи змоделювати відгук біоти на цей вплив та визначити відносну стійкість водного об’єкту.