Об'єктом розгляду роботи є збірник "Добротолюбіє", а також святоотцівські повчання. Мета роботи - спроба створення класифікації виражальних можливостей релігійної лексики на основі повчань. Предметом служить вивчення виражальних можливостей релігійної лексики на основі церковних повчань. У першому розділі представлені поняття з теолінгвістики та стилістики. Також у цій частині роботи зібрані теоретичні відомості про релігійну лексику та повчання як жанр конфесійного стилю. У другому проаналізовано змістове наповнення книг "Добротолюбіє", виокремлено назви предметів, осіб, дій, тощо, які входять у систему релігійної лексики, а також художні образи у семантично-стилістичному аспекті. Третій розділ передбачає аналіз фразеотворення релігійних одиниць, поділ на лексико-граматичні групи, а також їх побутування в межах текстів "Добротолюбіє". Висновком дослідження стало те, що у книгах активно вживається лексика конфесійного стилю, а також оригінальні або записані у словниках фразеологічні утворення. Спектр використання висловів надзвичайно великий та різноманітний, тому був розподілений на групи: - Основні релігійні поняття; релігійні переконання та вчення; сили світла і пітьми; обряд та обрядова діяльність; культові обрядові споруди; релігійна топоніміка. - Вигуково-модальні, номінативні й номінативно-комунікативні РФО; - Дієслівні, іменникові, прислівникові, прикметникові РФО Ключові слова: релігійна лексика, церковна лексика, конфесійний стиль, філокалія, повчання, релігійна фразеологічна одиниця