Розглянуто питання організації навчального матеріалу з риторики на завершальному етапі вивчення української мови у старших класах закладів загальної середньої освіти. Зосереджено увагу на відображенні програмних вимог у підручниках з української мови з навчання публічного мовлення – монологічного, діалогічного, полілогічного. Запропоновано визначення поняття «публічне мовлення» як особливого різновиду мовленнєвої діяльності, що вказує на можливості впливати на слухачів із метою навчання, переконання, заохочення, отримання естетичної насолоди за допомогою сили слова. Здійснено аналіз програм і підручників з української мови для 10–11 класів і визначено їх текстоцентричний підхід до вивчення риторики; часткову невідповідність теоретичного матеріалу підручників змістові програм; безсистемне, різновекторне спрямування практичних завдань, у зв’язку з чим знання й уміння в умовах школи не можуть функціонувати як єдиний злагоджений організм. Враховано якісні результати аналізу програми й підручників з української мови для 10–11 класів та залишкові знання й уміння учнів основної школи, на основі чого запропоновано теми для засвоєння теоретичного і практичного матеріалу з навчання публічного мовлення, де актуально важливий знаннєвий матеріал для старшокласників містить відомості, що стосуються публічного мовлення, спрямованого на формування умінь: планувати моделювання ситуацій спілкування, продукування текстів за природною чи штучною ситуацією, складання планів виступів (інвенція), продукувати композиційні частини тексту, аргументувати (диспозиція), добирати лексеми і фраземи (елокуція), тропи і стилістичні фігури (елоквенція), запам’ятовувати виступ (меморія), виголошувати його (акція). Зосереджено увагу на висновках, що матеріали підручника і вимоги програми з навчання публічного мовлення мають звучати в унісон.