Увиразнено сутність понять «змішане навчання» та «дистанційне навчання» і акцентовано на важливості їхнього осмислення у вищій школі. Узагальнено історію появи терміна «змішане навчання» та подано кілька підходів дослідників щодо його тлумачення. На підставі аналізу науково-педагогічної літератури узагальнено основні тенденції запровадження змішаного навчання (ЗН) у вищій школі. Констатовано, що ЗН як нова технологія не може з’явитися сама по собі і не може існувати в чистому вигляді, а має бути гнучкою системою дистанційного навчання (ДН), що доповнюється безпосередньою взаємодією з викладачем та іншими здобувачами освіти під час традиційного навчання, яка дозволить значно інтенсифікувати навчальний процес, вибудовуючи при цьому самостійне навчання, індивідуальну навчальну траєкторію кожного здобувача освіти. Виокремлено три основні компоненти, що є родовими поняттями ЗН: традиційне навчання, дистанційне навчання, самостійне навчання. Досліджено особливості й технологічні переваги використання ДН перед іншими формами організації навчання відображено його слабкі сторони, які можна нівелювати за допомогою активного використання переваг ЗН як пріоритетної форми навчання в сучасних умовах. Постульовано, по-перше, що актуальність впровадження ЗН передусім пов’язана з тим, що неможливо досягнути високих результатів навчання, дотримуючись лише однієї педагогічної технології. По-друге, не варто протиставляти дистанційне та традиційне навчання. По-третє, онлайн-навчання не замінить традиційне навчання, а завдання ЗН не в тому, щоб витиснути традиційне навчання, а в тому, щоб ефективно інтегруватися з ним. Виснувано, що ЗН дає змогу оптимізувати часові витрати викладача, а також підвищити ефективність процесу навчання загалом. Студент при цьому стає активним учасником освітнього процесу, спроможним будувати індивідуальну навчальну траєкторію, з урахуванням власних потреб.