У дисертації вперше в українському літературознавстві досліджуються проблеми біблійної герменевтики як особливої сфери гуманітарного знання та інтерпретації біблійних текстів як основного джерела інтертекстуальності, літературного діалогізму, алегоризації, архетипного мислення, символізму, метамовної семіотики світової культури. Простежуються основні етапи розвитку герменевтики від давньоюдейської та ранньохристиянської екзегези, патристики і схоластики до найсучасніших інтерпретативних теорій феноменологічної герменевтики, біблійного екзистенціалізму та архетипної критики. Досліджуються теоретичні концепти минулих епох у їх зв'язку із загальним розвитком філологічної думки, акцентуючи літературознавчі аспекти інтерпретації тексту та явищ буття, формування методологічної системи науки про літературу, становлення її термінологічного апарату. Виявлено загальні закономірності розвитку ідей процесу розуміння та інтерпретації у світовій гуманітаристиці. На основі дослідженої методології здійснено аналіз основних парадигм Біблії (історичної, культурологічної, жанрової, авторської та ін.), її художньо-образної структури на текстуальному, екстратекстуальному та метатекстуальному рівнях інтерпретації. Проаналізовані домінанти біблійної семіосфери у її архетипному, символічному, алегоричному та типологічному виявах. Окреслені наукові концепти проектуються на проблему сакральності, анагогічності, есхатологічності біблійних текстів як Святого Письма.