У дисертації розглядаються проблеми теорії літератури та порівняльного літературознавства у їх проекції на теорію художнього перекладу. Вперше в українській науці аналізуються літературознавчі аспекти художнього перекладу в контексті основних наукових парадигм ХІХ-ХХ ст. Пропонується огляд інтерпретаційних стратегій художньої літератури крізь призму теорій та концепцій психолінгвістики, психоаналізу, міфопоетики, герменевтики, формалізму, структуралізму, семіотики, деконструктивізму та з позицій сучасних ірраціональних підходів (інтуїтивізму, феноменології, імагології, метафорології, теорії ігор). Головна увага зосереджується на проблемах специфіки та динаміки розвитку цих парадигм, їх співіснування та взаємовпливів. Обґрунтовується, що кожен із інтерпретативних підходів - це інша самобутня модальність, інший принцип систематизації матеріалу, тому залежно від обраного методу необхідна переорієнтація цілої системи. Як підтверджено здійсненим аналізом літературознавчих концепцій, методології перекладання можуть слугувати моделями інтерпретації; а зсуви у літературознавчих метасистемах, генеровані перекладацьким мисленням, пов'язані з перенесенням акцентів із парадигм, орієнтованих на зміст, на парадигми, орієнтовані на процес як можливий погляд на сфери мистецтва.