У дисертації розглянуто методологічні засади розвитку систем неперервної освіти в країнах Східної Європи, проаналізовано їх становлення та розвиток у другій половині XX століття. Визначено внутрішні національні, зовнішні загальноєвропейські та світові чинники, шо зумовили формування концепції неперервної освіти в цих країнах, досліджено особливості формування концепції неперервної освіти в країнах Східної Європи в умовах структурування, функціонування, еволюції неперервної освіти на основі цілісного аналізу педагогічних, політичних та економічних процесів. Обгрунтовано періодизацію становлення і розвиток неперервної освіти в європейських країнах. Висвітлено процес трансформації цілей, завдань, характеру та функцій освіти, форм її організації з визначенням ролей тих, хто навчаться, і тих, хто навчає, охарактеризовано кризу класичної моделі системи освіти, спричиненої суперечностями між системою освіти і реальними умовами життя суспільства. Проаналізовано розвиток неперервної освіти в східноєвропейських країнах в контексті глобалізації та інтернаціоналізації світового господарства. Досліджено стратегію розвитку структури неперервної освіти, проаналізовано законодавчу базу. Розглянуто систему фінансування. Визначено роль педагогічних технологій у становленні та розвитку неперервної освіти. Обґрунтовано можливі шляхи використання прогресивних ідей зарубіжного досвіду в нових соціально-економічно умовах.