У дисертації здійснене неупереджене комплексне дослідження особливостей поетики української полемічно-публіцистичної прози кінця XVI - поч. XVII ст. як об'ємної складової тогочасного вітчизняного письменства, наголошено на її комунікативній функції та в цьому контексті з'ясовано закономірності її розвитку. Досліджується динаміка і кристалізація її жанрових форм, їх стильова парадигматика, визначено місце в полемічному дискурсі, простежено взаємодію і перспективу розвиту в сучасних ЗМК, встановлено відображену в них світоглядну систему епохи. Окреслено основні чинники тогочасного полемічно-публіцистичного тексту, акцентується увага на католицькій та протестантській публіцистиці епохи Реформації та Контрреформації та її впливах на наративні пошуки православних полемістів. Писання Герасима Смотрицького, Василя Суразького, Івана Вишенського, Клірика Острозького та Іпатія Потія проаналізовано крізь призму риторики та комунікативні аспекти поетики. Це дозволило дійти висновків, що українська полемічна публіцистика виражала не тільки конфесійні переконання авторів, а й їх культурологічний світогляд, була невіддільною від духовно-релігійного, соціокультурного та літературно- естетичного буття української нації, своєрідною формою комунікації, формувала суспільну свідомість, генерувала нові художні засоби, що проектувалися на будь-яких читачів, стала одним із тих жанрів у давньому українському письменстві, який започатковував важливі зміни в інтелектуальному та культурному житті України.