У дисертації представлено історію вітчизняної історико-педагогічної науки як цілісного феномену з точки зору історіографії. Проведено відповідні систематизацію, класифікацію та узагальнення всього нагромадженого знання через історіографічний аналіз відповідних джерел. Розвиток історії педагогіки представлено як сукупність послідовних етапів: 1-й (друга половина XIX -1916 р.)- становлення основ вітчизняної історико-педагогічної науки; 2-й (1917- 20-ті роки XX ст.) - формування нових тенденцій у вітчизняній історії педагогіки; 3-й (30-ті - перша половина 80-тих рр. XX ст.) - розвиток вітчизняної історико-педагогічної науки на основах марксистської методології; 4-й (друга половина 80-х років - середина 90-х років XX ст.) - переосмислення історико-педагогічного процесу з нових методологічних позицій і створення національної науки, що відрізняються змістом, основними характеристиками і тенденціями, включаючи як соціокультурні та антропологічні основи, так і внутрішні чинники: зміни педагогічного дискурсу та наукової парадигми. На основі проблемно-тематичного підходу до історіографії розвитку історико-педагогічної науки за її складовими: 1) історія школи і освіти; 2) педагогічні персонали; 3) історія педагогічної думки, виявлено і проаналізовано сутність, характеристики і особливості історико-педагогічних праць, написаних в різні роки і з різних методологічних позицій.