У монографії розкрито, що активним учасником національного державотворення періоду Української революції 1917—1921 рр. стало селянство. Зумовлено було це тим, що українське суспільство на початку XX ст. носило аграрний за своїм змістом характер. Селянство у роки Української революції мало власну «політичну програму», запропонувало власний варіант соціально-економічної та суспільно-політичної моделі, прийнятної для нього. Одним із виявів селянської революційності було становлення селянських республік. На підставі аналізу історичних джерел селянську республіку розуміємо як форму суспільно-політичної та громадської самоорганізації селян, об’єднаних спільними духовно-культурними, суспільно-політичними і соціально-економічними цінностями/ідеалами для вирішення спільних духовно-культурних, суспільно-політичних, соціально-економічних питань. Ключовим для розуміння селянської республіки є спільна справа. Як соціокультурне, цілісне історичне явище селянська республіка була результатом селянської революції, виявом селянської революційності, селянського бунту, реалізацією політичної програми селянства. Вона переконливо засвідчила появу на тогочасній історичній арені нового активного суб’єкта історії - селянина.