У роботі окреслено художній часопростір як авторську модель світу, його основні ознаки та функціонування в сучасній польській прозі на прикладі романів "Останні історії", "Книги Якова" Ольги Токарчук, "Галіція" Лукаша Сатурчака, "Сповідь духа", "Москаль" Пшемислава Ліс?Маркєвіча. Вказані твори досліджено в парадигмі часопросторового дискурсу. Вивчення специфіки реалізації художніх часу і простору дозволило вказати на взаємозв'язок iсторичного / персонажного хронотопу, роль ретроспекцiї та проспекцiї як складників часопростору у творах польських митців. Простежено особливості художнього осмислення українського географічного, культурного, релігійного просторів, реалізованих у художніх творах, що виражаються через топоси і локуси, та екзистенційний хронотоп. Часопростір у романах цих авторів відображає сутність духовно-матеріального світу мешканців Поділля та Галичини, виступає маркером національної ідентичності мешканців краю - українців (русинів), поляків, євреїв. Ключові слова: час, простір, хронотоп, топос, локус, Ольга Токарчук, Лукаш Сатурчак, Пшемислав Ліс-Маркєвіч.