У магістерській роботі досліджено особливості художньої парадигми ораторсько-проповідницької прози доби Київської Русі, окреслено ґенезу та шляхи розвитку українського проповідництва, вивчено жанрові канони проповідницької прози ХІ-ХІІ ст., з'ясовано особливості трактування у ній морально-етичних проблем, проаналізовано жанрово-стильові особливості "Повчання дітям" Володимира Мономаха, "Слово про закон і благодать" Іларіона, "Притча про душу і тіло" Кирила Турівського та ін. Значну увагу зосереджено на композиційній організації проповідей та використанні характерних прийомів художнього оформлення, а також контексті розвитку української ораторсько-проповідницької прози під впливом візантійських літературних традицій. Ключові слова: проза, жанр, проповідь, повчання, притча, бесіда, дидактичне красномовство, урочисте красномовство, проповідництво, літературна традиція, українська культурна традиція, проблематика, жанрово-композиційна своєрідність, художня специфіка.