Робота присвячена аналізу інтертекстуальності, яку розглядаємо як текстову категорію, невіддільну від текстуальності, що виводить на нелінійне розуміння текстової структури. Метою дослідження було простежити особливості реалізації поняття інтертекстуальності як лінгвістичного феномену в художніх текстах української літератури різних періодів. Було розглянуто основні різновиди інтертекстуальності та форми їх мовної реалізації, насамперед через цитати, алюзії, ремінісценції, стилізацію, а також заголовки, епіграфи, пародії та ін. Підтверджено також думку про те, що декодування художніх текстів було б неможливим без співвідношення їх із міфологічними та фольклорними текстами, а проєктування інтертекстуальності в когнітивну площину дозволимо використати поняття концепту як одного з її мовних репрезентантів. Проведений аналіз засвідчив, що міфологічна і фольклорна творчість часто об'єктивується (експліцитно чи імпліцитно) в індивідуальній мовотворчості митців слова. Ключові слова: інтертекстуальність, інтертекстема, міфологічні та фольклорні інтексти, концепт, цитата, алюзія, ремінісценція, стилізація.