Органофосфатні та триазинові пестициди (включаючи інсектициди хлорпірифос, та гербіциди раундап та тербутилзин) є широко використовуваними агрохімікатами, глобальні ринки яких швидко зростають (Yang et al., 2020а). Відтак, хлорпірифос, гліфосат та тербутилазин, а також їх метаболіти, все частіше виявляються у зразках поверхневих вод, як поокремо так і в суміші, що ускладнює передбачення ефектів їх впливу на живі організми, адже більшість стандартизованих критеріїв якості води та протоколів оцінки ризику зосереджуються на токсичності окремих хімічних речовин (Albuquerque et al., 2016; Alvarez et al., 2019; Barata et al., 2006). Вважається, що риби є ефективними біоіндикаторами довготривалих токсичних впливів та різноманітних умов середовища існування завдяки своїй рухливості, здатності до акумуляції токсикантів та відносно тривалому періоду життя. Маючи здатність до акумуляції у живих організмах, пестициди, перебуваючи навіть у незначних концентраціях у товщі води або донних відкладеннях, можуть накопичуватися в тканинах риб (Olsvik et al., 2019), викликаючи при цьому істотні порушення молекулярних та біохімічних процесів з подальшою їх проекцією на організменний та популяційний рівень, що, у віддаленій перспективі, може викликати зменшення чисельності і порушення структури популяцій, а відтак, зменшення біорізноманніття в цілому.