У статті досліджено модифікацію архетипу Матері в українській прозі в контексті розвитку модернізму як літературної течії на межі XIX–XX ст. Обґрунтовано, що творчість українських прозаїків О. Кобилянської, М. Коцюбинського, М. Яцківа розвивалася у зв’язку з найновішими загальноєвропейськими естетичними та філософськими інтенціями епохи, засвідчила зміну парадигми світобачення, мистецьких орієнтирів, що вплинули на подальший розвиток усієї національної культури. З’ясовано, що український модернізм, з одного боку, опирався на національну культурну традицію, з іншого – пропагував переосмислення патріархальних цінностей; визначено, що образний світ творців українського модерністичного мистецтва відповідає цим двом тенденціям. У цьому руслі проаналізовано переосмислення архетипу Матері, який є одним із фундаментальних концептів української ментальності. У творах О. Кобилянської, М. Коцюбинського, М. Яцківа під час висвітлення образу матері частково збережена певна спадковість художньої традиції його зображення, але все більше простежується прагнення письменників зануритися у царину людської психіки, віднайти духовне начало індивідуального характеру. Автори інтерпретують архетип Матері бінарно: як постать люблячої, терпеливої і всепрощаючої матері та протилежний йому – злої мачухи чи свекрухи. Простежено, що в художньому світі українських модерністів переважає надмірна гіперболізація символу материнського почуття, утілена в образі страдниці (рідної матері, бабусі, тітки, дядини чи іншої жінки), котра уособлює міфологему жертовного самозречення заради майбутнього щастя дітей, часто унеможливлюючи становлення їхньої особистості. Тому виокремлено спроби авторів минулого порубіжжя століть відтворити згубний вплив власницького материнського інстинкту на долю дітей, обґрунтовано це тенденцією до руйнування патріархальних стереотипів та проголошенням ідеї вільної особистості, яка бунтує проти узаконених традицією родинних норм, має свободу вибору і сама творить свою долю. Зроблено висновок щодо переосмислення українськими прозаїками патріархальних уявлень про сакральне служіння матері, новітню інтерпретацію ними естетичного потенціалу архетипу Матері.