Книгу присвячено перекладацькій діяльності Пантелеймона Куліша та її впливу на формування сучасної української мови. Крізь призму Кулішевих перекладів Святого Письма та Шекспірових п’єс дослідник розглядає перипетії модерної мовотворчости в контексті ширших суспільних процесів, що відбувались у ХІХ столітті в Російській та Австро-Угорській імперіях. У зіставленні з доробком решти тогочасних мовних нормалізаторів Кулішеве перекладацтво постає втіленням синтетичної програми, спертої на діялектне розмаїття й історичне різнобарв’я виражальних засобів української мови, виниклих у плині її розвитку від часів Київської Русі. Новітній варіянт біблійного та світського високого стилю, що набув у Кулішевих тлумаченнях европейсько-елітарних обрисів, увійшов у суперечність із народницькою – засадничо етнографічною – візією літературно-писемної норми. Критичний аналіз властивостей перекладацької практики Куліша та його сучасників дає авторові змогу зреконструювати альтернативний мовний стандарт, що його письменник запропонував, але так і не зумів зробити чинником кшталтування сучасної української літературної мови.