У розвідці досліджено розповідну структуру малої прози Володимира Ґжицького в контексті розвитку української прози ХХ ст., окреслено ідейно-тематичну й жанрово-стильову своєрідність прозових творів письменника, показано їхні структурні особливості, охарактеризовано типологічні персонажні групи, указано на автобіографічний характер малої прози автора, досліджено сюжетно-композиційну майстерність митця, розкрито особливості художнього часу і простору малої прози автора як важливого жанрового чинника. Значну увагу зосереджено на характеристиці жанрового розмаїття малих епічних форм Володимира Ґжицького, розкриттю концепції особистості автора та її втілення у художній творчості митця. Доведено, що синтез різних родо-жанрових ознак спричиняє виникнення нових жанрових різновидів малої прози у творчості письменника. Творчість В. Ґжицького розглядається в аспекті родо-жанрової динаміки на основі виявлення тенденцій ліризації висловлювання, а також характеру його функціонування у малій прозі письменника. Указано на те, що характерною жанровою своєрідністю прози Володимира Ґжицького раннього періоду є його трансформований різновид малої епічної форми – новели й оповідання, у яких митець поєднав їхні жанрові ознаки, наповнивши нову жанрову модель проникливими живописними деталями, лейтмотивами, нюансами у відтворенні переживань, настроїв персонажів. Зауважено, що у творчості митця значне місце відводиться жанру лаконічної, ескізно-етюдної новели, побудованої на емоційній експресії. При цьому відбувається ліризація розповіді, яку веде гомодієгетичний наратор, інколи ліричний суб’єкт, персонаж-свідок. Саме тому сюжети прозових творів письменника відзначаються динамічною дією, несподіваною розв’язкою, ускладненою композицією. Окреслено новаторство В. Ґжицького у творенні малих прозових жанрів, схарактеризовано єдність стилю автора у творах різних жанрів, розкрито його роль і місце в українському загальнолітературному процесі