У статті представлено едитологію перекладу як міждисциплінарну галузь перекладознавства, що вивчає багатоаспектний процес підготовки перекладних текстів до публікації, роль редакторів, перекладачів та інших суб’єктів у формуванні якісного кінцевого продукту та особливості їхньої співпраці, вплив редакторських рішень на сприйняття перекладених текстів, ширшу взаємодію дискурсів і літератур та на міжкультурну комунікацію. Оскільки напрям едитології перекладу ставить завдання розробити інтерпретаційний механізм редакторських практик у перекладі, що також включає дотримання і професійних стандартів, і етичних міркувань, і цілісності оригінальної праці, у цій статті запропоновано для застосування трирівневу модель концептуального аналізу редакторської практики в перекладі, яка складається з мікро-, мезо- та макрорівнів. На мікрорівні пропонуємо проводимо функціонально-структурний аналіз, який охоплює лексичний, семантичний, стилістичний та прагматичний аспекти перекладного тексту. Цей рівень аналізу розкриває, як саме текст позиціонується через конкретні приклади використання цільової мови, які мовні тенденції чи редакторські практики відображає. На мезорівні увага зосереджується на міжособистісному вимірі, а саме на редакторській оцінці ставлення перекладача до авторських інтенцій і способу їх актуалізації та конкретизації. Макрорівень торкається аналізу актуалізованого дискурсу, що також охоплює приклади зсувів, маніпуляцій та тенденційного переписування тексту в перекладі. Едитологія перекладу має велике значення для дослідження представлення української літератури в міжнародному контексті, зокрема в англомовному світі. Історія українсько-англійського перекладу свідчить про те, що саме редактори як куратори перекладних видань концептуально організовували матеріал, активно співпрацюючи з перекладачами та відіграючи ключову роль у формуванні образу української літератури та її впровадженні у світові наративи.