На сьогодні роль і статус вчителя математики як організатора навчального процесу визначаються сукупністю факторів його адаптації до науково-освітнього простору. Саморозвиток вчителя математики – психолого-педагогічна категорія, що передбачає стратегічні форми його діяльності, спрямовані на взаємодію з учнями, педагогічним складом, батьками тощо. Стратегія науково-нормативної та науково-педагогічної діяльності вчителя математики водночас є симбіозом математичних знань і контактного налагодження зі здобувачами освіти, заснованих на знаннях у галузі психолого-педагогічних і когнітивно-поведінкових реакцій учнів. Тож саморозвиток і самовдосконалення вчителя математики мають на меті сприяння організації навчально-виховної діяльності шляхом урахування індивідуальності здобувачів математичної освіти під час опанування базових (обов’язкових) науково-програмних категорій певної дисципліни. Враховуючи концептуальну роль саморозвитку вчителя як домінанти його педагогічно-майстерницької парадигми, ключовим для вчителя математики є опанування методик, методів і механізмів особистісно-професійного та кваліфікаційного самовдосконалення. До них, зокрема, належать: 1) поєднання самоосвіти та доктринального освітнього розвитку; 2) опрацювання філософських освітніх категорій; 3) виокремлення персональної специфіки педагогічної дії. Для цілей цього дослідження видається необхідним опрацювати вищеозначені симулякри в науково-математичній проєкції взаємодії.