У дослідженні окреслюється проблема методологічно вивіреної моделі герменевтичної рецепції української камерно-вокальної творчості, стосовно термінологічного позначення якої пропонується визначення «українська академічна пісня». Науковий сенс такого визначення виявляється на тлі історико-теоретичних розмірковувань з приводу неуніверсальності такого звичного для традиційного українського музикознавства позначення, як «солоспів», що охоплює собою характеристику його ресурсного забезпечення під виглядом «вокального соло з інструментальним супроводом». Однак, подібного роду уявлення не є методологічно відповідними з огляду на сучасний стан розвитку теорії жанру, коли власне категорія «жанр» осмислюється як «тип змісту» із лише йому властивим семантичним значенням в ролі «семантичного інваріанту». Адже лише на основі змістових констант виводяться ознаки структурного інваріанту та його розпізнаваність при його варіантних втіленнях. А отже, в полі зору дослідження – сукупна «картина» української академічної пісні, що з точки зору дефініції змістового ресурсу синонімічно збігається з поняттями «академічний солоспів» та «академічна пісня» з їх множинним досвідом жанрово-стильової спеціалізації як виду національної камерно-вокальної творчості.